На останньому дзвонику я стояла в натовпі батьків і дивилась на свою Доньку — красива, доросла, з квітами в руках. І десь всередині стиснулось так сильно, що я ледь не заплакала прямо там...
Я згадала, як вела її за руку в перший клас — вона тоді так міцно трималась за мій палець. А що зараз?
Тепер вона іде сама. Впевнено. У своє доросле життя. Саме тоді я зрозуміла:
Я так і не сказала їй найголовнішого. Не тому що не хотіла — просто завжди думала "скажу потім". Потім буде правильний момент. Потім знайду слова. Але школа закінчилась — а "потім" так і не настало...
Ділюся з вами, бо знаю – тисячі батьків зараз думають про те ж саме.
Квіти зав'януть вже наступного ранку. Гроші вона витратить за тиждень. А подарунок з Вашими Словами Підтримки на стіні, зап'ясті, шиї або в кишені Доньки — вона перечитуватиме роками. Особливо тоді, коли буде важко і здаватиметься, що вона одна.